Я люблю прогулюватись довгими Київськими вулицями, особливо у вересні, коли вже не так спекотно, але ще тепло і зелено…Під час таких прогулянок я з задоволенням спостерігаю за людьми і дуже часто ловлю себе на думці, що мало чомусь людей ідуть із розправленими плечима , а ще менше – з посмішкою на вустах. Причому, це не залежить ні від віку, ні від статі, ні від соціального статусу. Здавалося б, що може заважати радіти людині, яка ще доволі молода, прекрасно одягнена, приваблива зовні, але йде з опущеними плечима і сумним поглядом? Про що вона думає, у що вірить, що у неї такий важкий відбиток на обличчі. А якщо ця людина християнин, якщо вона усиновлена самим Богом, чому вона не насолоджується життям, яке їй дав Творець, і чи може вона собі позволити дивитись на світ такими очима. Щоб відповісти на це запитання правильним було б звернутись до Божого слова.
В 1Солунян 5:16 зазначено: «Завжди радійте!», а в Філіпійцям .4:4 теж вказано: «Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!» Як випливає із зазначених Біблійних істин мова не йде про те, що у нас є така можливість - радіти, а зазначена саме наказова форма дієслова «радійте», тобто радіти в Господі – це наш прямий обов’язок!
Але як виконували люди ці Божі настанови. Давайте згадаємо історію єврейського народу, зокрема, як він виходив із Єгипту. Бог почув стогони свого народу та вивів його із рабства, пообіцявши дати благодатну землю, де тече молоко та мед. Під час подорожі по пустині, Господь, як справжній батько, турбувався про свій народ, давав все необхідне для життя, ніхто особливо не турбувався ні про їжу, ні про одяг: кожного дня падала свіжа манна, не зношувався одяг та взуття протягом сорока років, коли потрібно було втекти від ворога, - перед людьми розступалися цілі моря. Здавалося б, тільки живи та радій!
Однак, люди дивились тільки на те, що їм не вистачало, наприклад, м’яса не було, навіть говорили, що в Єгипті (уявляєте в рабстві!) було краще! Вони не могли радіти, їхні серця були важкими, сам Бог ішов перед ними густою хмарою проводячи через пустиню до обітованої землі, потрібно було тільки йти за Господом і радіти!
Але люди нарікали, постійно були невдоволені, бунтували проти Бога, навіть виліпили золотого тельця і почали поклонятись йому! Вони не вірили в ті обіцянки що дав їм Господь, не слухали та не довіряли Йому, і не могли радіти…
Дві тисячі років тому Великий Бог, Творець неба і землі віддав свого єдинородного сина на смерть задля нашого примирення з Ним. Ісус вмер за нас, не за праведників а за грішників, сам Божий Cин пережив ганьбу та страшні муки, Його розп’яли на хресті, як останнього розбійника! Це все задля нашого спасіння!
Так, потім Він воскрес та пішов на небеса, але не залишив нас одних, дав Духа Святого – помічника, якого може мати кожен, хто прийняв Ісуса Христа своїм Господом та Спасителем! Той самий Ісус, який прийняв на себе усі наші немочі, хвороби та прокляття, сидить по праву сторону Господа і є нашим ходатаєм перед Ним!
В 1 Коринфян 2:9 зазначено: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував тим, хто любить Його». Ця обітниця саме для нас від самого Бога. Ми навіть не можемо уявити, що нам приготував Господь, знаємо тільки, що життя, яке вічне! Він нам обіцяв в Своєму слові, що спасешся ти і дім твій! Хіба немає приводу радіти! Він усиновив нас, веде нас за праву руку, милість Його оновлюється кожного дня, Він любить нас, Бог це, взагалі,- Любов! Приводу радіти більше ніж достатньо!
Можливо у нас є ще бажання, мрії, які ще не здійснились, можливо сьогоднішній день нас не так радує, як, наприклад, попередній. Але ми можемо молитись Богу, просити Господа і дасться нам! Хіба це не привід радіти!«Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!» (Пс.117:24)» Ніхто не знає, скільки йому судилось прожити у цьому світі, кожен день що дається нам - від Бога, ніхто не знає чи буде у нього завтра. Давайте ж будемо кожен день проводити так, як останній, достойно: в радості, в подяці, в хвалі нашому Господу Ісусу Христу!
Елена Качан,
Украина
Киевская церковь "Божий Дар" Спасибо Господу за Его дары и вся слава Ему e-mail автора:olenakachan@gmail.com
Прочитано 4303 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошая проповедь.Давайте радоваться вместе.Благословений. Комментарий автора: Спасибо, Светлана! Как приятно радоваться вместе, не смотря на то, что разделяет такое большое расстояние! Иметь одного и того же Отца и быть в одном Духе! Это прекрасно и слава за все Господу!
Михаил
2010-02-07 08:29:19
Приід радіти є! Радості немає! Комментарий автора: У кожної радості своє підгрунтя. Є радість "мирська", вона будується на власних здобутках, на тому що у тебе, можливо, справи ідуть краще ніж в інших, або не гірше ніж в інших, що ти вмієш щось краще робити за інших (наприклад, писати вірші), чи ти гарніший зовні, чи молодший за когось, чи багатший. Ця радість будується на гордощах, це фальшиве підгрунтя (від диявола). Але є радість інша, вона починається з того що ти, нарешті, розумієш, що ти ніхто без Бога, стаєш перед Ним на коліна, змиряєшся і визнаєш, що без Нього ти не справишся і віддаєш своє життя в Його руки. Він усиновлює тебе і дає тобі Духа Святого: помічника, утішителя, того що наповнює серце радістю. Якщо ти після цього будеш шукати Господа все подальше життя, молитись Йому, просити, серце буде наповнене радістю (незважаючи на обставини), неодмінно! Благослови Вас Господь!
Михаил
2010-02-07 08:31:21
Привід радіти є! Радості немає!
Тому що все, що є, то тільки привід! Комментарий автора: А, знаєте, що, Михаил, давайте разом помолимось, щоб Господь наповнив Ваше серце радістю? Я буду молитись за Вас сьогодні в 23.00 за київським часом 07.02.10., щоб Ваше серце наповнилось радістю! Господь великий, він чує кожну молитву!
Елена
2010-02-07 08:50:31
Слава Господу нашему,что мы имеем эту радость в Нем,невзирая на окружающие нас обстоятельства,которые порой нас загоняют в тупик.Но с помощью Господа мы поднимае свой взор в небеса и все отходит на второй план и радость исполняет сердце"МЫ НЕ ОДНИ,БОГ С НАМИ".Спасибо за проповедь,сестра. Комментарий автора: Вы совершенно правы, брат! Спасибо за все нашему Господу, нашему Отцу, вся слава Ему!
Михаил
2010-02-07 18:36:01
сьогодні о 23.00 станеться чудо! тому що Ви! станеться радість! тому що Ви! у 23.00! після 23.00 - хай буде так як буде! ви - не винні! ви не винні навіть за те, що було до 23.00!
Господь створив цей день!
Радіймо,бо ми того варті!
хто не радіє - той не знає Бога!
хелпліюі я! Комментарий автора: Благослови Вас Господь!Він Вас дуже любить! Бог - це Любов!
Для детей : Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
